|
Вечір
харківського барда Миколи Воловика
|
ЛЮЦИНА ХВОРОСТ,
поетка, прозаїк, журналістка, співачка-шансоньє народилася 1982 року в Харкові.
Живе словом і
музикою.
Любить чай без
цукру, стилістику ретро і журнал «Березіль». 
Освіта: філологічний факультет Харківського
національного університету імені В.Н. Каразіна, українське відділення
(випуск’04).
У 2001–2003 рр. Люцина Хворост належала до
літературного конґломерату «VеСЛО СЛОва» (разом із Ганною Яновською, Олегом
Коцаревим та ін.).
У 2002–2008 рр.
спорадично друкувалася в молодіжних альманахах.
З 2007 року дописує до журналу «Березіль», у
якому й набула «літературного вишколу». (Деякі публікації виходили під
псевдонімом Марія Реґіна Раковська.)
2009 року побачив
світ самвидавний музичний міні-альбом Люцини Хворост – «Art-cafe Belveder»,
витриманий у стилі ретро-шансон (не плутати з блатняком :). Записувати диск, не
маючи музичної освіти, – неабиякий ризик. Ось що з цього приводу каже сама
Люцина Хворост:
«Мені до душі
вальсові й танґові ритми 30-х років. Чимало зразків такої музики можна знайти у
французів, у російських білоеміґрантів. А як щодо українців? Українцям у 30-і
роки ХХ століття було не до співів. Та невже ми не заслуговуємо на те, щоб мати
свій міський романс? Звісно, більшість
моїх пісень – це стилізації. Але хтозна – може, ці стилізації надихнуть когось
із професійних композиторів, і нашому піснярству затісно стане в рамках
безликого євро-попу». 
2009 року також
вийшла перша книга віршів Люцини Хворост – «ГаЛЮЦИНАції». Молода поетеса
засвідчила своє тяжіння до класичних форм. «ГаЛЮЦИНАції» – це ворожіння на
картах і дорогі трунки; це суворі вироки й щемкі зізнання; це наново прожиті
міфологеми і несподівані висновки; це вінтажна стилістика, аґресивний чорно-біло-червоний
дизайн. Поет як медіум, ясновидець, поезія як увічнене видіння – ці тлумачення
були близькі авторці «ГаЛЮЦИНАцій».
2010 року Люцина Хворост видала другу книжку –
«Паперовий кораблик». Збірка мініатюрна, нагадує кишенькові видання; колірне
вирішення скромніше, спокійніше, ніж у «ГаЛЮЦИНАціях». Стриманішими стають і
поетичні інтонації самої авторки – вона ніби долає юнацький максималізм.
Справді, попри нарочиту інфантильність оформлення, книжка позначена
дорослішанням, дозріванням, прагненням до виваженості. На вітрилах «Паперового
кораблика» читач знайде не тільки вірші – є тут і маленькі прозові твори,
об’єднані в розділ «Новели і притчі». |
Оркестр «Струнная капелла» и квартет «Ренессанс»
Мы напрочь лишены
амбиций нести издательско-литературный флаг в осанке горделивой, выше тени,
выше иных флагов. Мы все искусству служим! И это первый шаг навстречу музыке –
партнеру в деле, о котором до меня, и лучше, сказано поэтом Н. Некрасовым: " …служа искусству, Для блага
ближнего живи, Свой гений подчиняя чувству. Всеобнимающей Любви". Она считается
бессловесной, в роли сопровождения Слова. Но возьмите Слово, встряхните
настолько, чтоб из него могла вылететь пустота, и услышите – останется звук,
останется Музыка Слова. Наивен Гений,
будь то художник, поэт, музыкант, дерзнувший считать свое дело в Искусстве
главным. Главное – Жизнь, в которой с тех пор, как возникло Сознание, родилась
Гармония.
В. Добрынин
P.S. Музыка и слово - их связь намного глубже
очевидной. 
Я форменный
прозаик: не пишу, и не пытался изъясняться поэтической строкой. Однако же, в
абзаце выше рискнем местами поменять, или по смыслу те же, но другие привести
слова. Все то же будет, да не так. Сломается незримый строй. И в прозе ритм
есть (нет рифмы). Мелодия и ритм – всюду, где есть слово, и автор должен
чувствовать их, следовать им, делать их.
Знаю этот труд,
он кажется неблагодарным, этот тяжкий труд
– взгляд его не видит, не придает значения порядку слов. Но, этого труда
не замечая, читающий почувствует его:
«легко читается!..», - отметит он. И улыбнется автор: «верную мелодию нашел я
своей песне»: (рассказу, повести, новелле)…
В. Д.
|
|
Новые книги
новая книга Василия Добрынина Лауреат книжного фестиваля "МИР КНИГИ 2010" в номинации: "КНИГА ГОДА"
партнеры сайта:
Пиратское Радио Подземная Столица 
|
